Село Старі Бабани розкинулось в горбистій місцевості, біля невеличкої річки Ревухи, стиснутої гранітними берегами. Воно належить до Уманського району Черкаської області і має географічні координати 49 º 32´ північної широти і 30º 53 ' східної довготи. Межує село з красивими селами: Пугачівка, Вікторівка, Танське, Косенівка, Молодецьке. Кількість жителів села Старі Бабани 1605 осіб, налічується 809 дворів.

На території сучасного села Старі Бабани розташоване трипільське поселення віднесене до етапу СI, яке належить до томашiвської групи трипiльських па­м’я­ток і може бути датоване першою половиною – серединою IV тис. до н.е.

Поселення розташоване на околиці села Старі Бабани Уманського району Черкаської області, в сто­ро­ну с. Вікторів, над р. Бабанкою, частково на садибах місцевих жителів.

Тут виявлено уламки обпаленої обмазки – рештки наземних жител, фрагменти кераміки та зна­ряд­дя праці (Стефанович, Диденко, 1968, с. 200).


На аерофотознімку (Шишкін, 1985, рис. 2-10) дешифровано північно-східну та східну частину оваль­но­го в плані поселення. Діаметр овалу, якщо судити за тією частиною, яка збереглася, міг до­ся­га­ти 700-800 метрів. Таким чином загальна площа поселення мала складати понад 50 га. Помітні 6 су­ціль­них рядів жител, які утворюють еліптичні структури. Зовнішній овал відділяла від наступного відстань приблизно 100-120 м. На території смуги, що відділяла зовнішній периметр від центральної частини поселення, в деяких місцях дешифруються сліди забудови.

Іноді задумуєшся, звідки ж пішла назва нашого села? За переказами, на цій території ще в ХІІ – ХІІІ століттях існувало стародавнє місто, а коли на місто напали татаро-монголи, воно було повністю зруйновано. Вдалося залишитися тільки двом стареньким бабусям, які сховалися біля річки в землянці. Від цього і пішла назва Старі Бабани. Але більш вірогідним є інше пояснення, за яким назва села Старі Бабани походить від слова « бабен», яке в тюркських мовах означало «місто», що дійсно існувало на місці села. Означення «Старі» з’явилося значно пізніше, можливо, тоді, коли виникло інше поселення з подібною назвою (це може бути село Бабанка) для розрізнення старого і нового поселень. Згадується, що у 1629 році в с. Старі Бабани було 224 двори. Давнє місто було дуже велике. В ньому, за переказами, знаходилося 9 монастирів. Це місто було зруйноване і спалене в ХІІІ – ХІV століттях. При розкопах на території села знайдено залишки цегляних стін, монети і речі старовинного походження, які зараз знаходяться в Уманському краєзнавчому музеї. А на садибах Халатьяна Сергія і Танасійчук Михайла збереглися вали висотою до 11 метрів під якими проходить підземний хід. Починався він на початку села біля сільського цвинтаря, а закінчувався біля селища Гранітне. Довжина ходів невідома, але це свідчить про те, що у минулому тут була фортеця по обороні міста. Входи в тунелі у 1900 – 1905 роках засипані.

В селі є урочище «Чернече», назва якого походить від слова « чернець». Це говорить про те, що в цьому місці був монастир. В селі була дерев’яна церква, збудована у 1709 році. Вона складалась з трьох бань і дзвіниці, на якій було 6 дзвонів; вага великого дзвона становила 49 пудів і 20 фунтів. Церква була під унією 40 років, за допомогою якої поляки намагалися ввести в католицтво селян, але це їм не вдалося. Згоріла церква в 1932 році. На даний час на території села діє Старобабанівська православна церква св. Архистратига Михайла Московського патріархату, церква знаходиться в центрі села, богослужіння проводить протоієрей Ігор.

Минав час, почалось заселення території, і кожна сім'я брала собі у користування певний наділ землі. Від прізвищ людей і пішли географічні назви різних частин села: Адаминка, Костюківка, Козини, Шатава, Горобіївка. Так утворилось невелике селище яке тепер називають Селиськом. Одна з частин села носить назву Лисогора, ця назва наштовхує на думку, що колись давно жив у селі чоловік з прізвиськом лисий, а хатина його стояло на горі, тепер це – Лисогора. Але існує і друга легенда цієї назви. Ця гора є найвищою точкою села, і на ній не було нічого крім двох дерев, тому й почали називати Лисогорою. За часів панства землі села Старі Бабани належали пану Степану Молодчаному. Він був завзятим хазяїном, і в північній частині села селяни посадили лісок, який зараз носить назву Молодчане. А назва Староміський ліс вказує на існування колишнього міста.

При в’їзді в село розташоване сільське кладовище, скраю якого стоїть пам’ятник жертвам голодомору, який встановлений у 1993 році з граніту. Кажуть, душі померлих, не захороненні за обрядом, знову і знову з’являються живим з німим докором. Ми не маємо права забувати біль і смуток рідних могил. Щоб заспокоївся прах замордованих земляків наших, ми повинні пам’ятати про це. Адже пам'ять – нескінчена книга, в які записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок в нашу історію вписано кривавим і чорним, особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом викарбовано слова: голод, голодомор. 1933 рік найгучніший час в історії села і в історії України. Досі не віриться, що тут раптом зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 рік. В селі пухли старі і малі, смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

            

             Пекельні  цифри  та  слова

             У  серці  б’ють  неначе  молот,

             Немов  прокляття  ожива

             Рік  33 … Голод, голод.

                       В   руках, що  виростили  хліб,

                       Не  залишили  і  зернини

                       Ні, рід  наш  в  горі  не  осліп,

                       Ти  все  згадаєш, Україно!

             Згадай  усе  те, щоб  воздать

             Близьким  і  дальнім  людоморам

             Хоч  радість  легше  пам'ятать,  

             Та  треба  пам’ятать   і  горе.

А в самому центрі села височить обеліск Слави, який встановлений у 1967 році. Півколом біля підніжжя обеліску – меморіальне плита, на якій викарбувало прізвище 252 односельчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни . Багате наше село і на повноводні річки і на родючі землі, і на безцінні скарби надр. Але найбільший скарб – його люди, вмілі в невтомній праці, хоробрі в бою. У вдячних серцях односельчан навічно збережуться імена захисників Вітчизни. Адже хто не пам’ятає свого минулого, не гідний свого майбутнього. В центрі села на території сільського Будинку культури розташована братська могила, яка була встановлена в 1945 році з надгробною плитою, виготовленою з граніту. На сільському кладовищі у 1970 році встановлено індивідуальну могилу з граніту.

Територія села розташована на давній тектонічній структурі – Українському щиту, тому село багате на магматичні корисні копалини. У нашому селі переважає сірий граніт, але іноді трапляється і рожевий. Родовища утворені в палеозойській і мезозойській ерах. Товщина розвідного гранітного пласта сягає 202 метри. Загальні запаси граніту складають 32247 тисяч м ³. Видобутий граніт добре полірується, після чого стає гладеньким з красивим малюнком. Перші наукові дослідження місцевого гранітного родовища відносяться до 1851 р., а в 1890 р. почали розробку родовища і постачали Старобабанівський граніт на будівництво залізничної колії Вапнярка – Цвітково.

Видобування і обробка граніту вимагала певних знань і вмінь. Тому з Підмосков’я в село приїхала бригада каменотесів для навчання жителів села каменотесного ремесла. У 1925 році в селі було створено кустарну артіль каменотесів. Великі обсяги граніту видобували в селі з відкриттям кар’єру «Клин» у 1932 році. Тепер наш граніт постачали у вигляді парапетів та берегових карнизів для впорядкування берегів річки Нева в Санкт-Петербурзі та Москви-ріки в м. Москва. Бригада каменотесів села брала участь у будівництві Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова. У шістдесятих роках минулого століття наші майстри брали участь у спорудженні обелісків, пам’ятників героям війни у містах і селах Черкаської області. А каменотеси Музика П.Ю., Костюк Є.П., Б'ялик І.І. були на споруджені меморіалів Великої Вітчизняної війни в столиці України та обласному центрі. Ремесло передається з покоління в покоління. Молоді каменотеси, а серед них і вчитель нашої школи Сухомейло М.І., працювали у 1995 році на спорудженні пам’ятника Б.Хмельницькому у м. Черкаси. На території села існують шість кар’єрів, де добували і добувають граніт і сьогодні. Старобабанівське родовище граніту відоме в Україні і за її межами. У 1963 році блочна продукція направлялась на острів Цейлон, в 1938 р. – в Німеччину для виготовлення пам’ятника К. Марксу в Берліні. Нашим гранітом облицьовані набережні міст Києва, Москви Санкт-Петербурга. Знають наш граніт і жителі міст Орел, Воронеж, Волгоград , Владивосток. В наш час продукція кар’єру надходить до багатьох міст і сіл України.

З 1928 року було організовано зернове і молочне товариство, організатори: Коломієць Яків Євтухович – головою зернового товариства, Сухомуд Лавро Павлович – головою молочайного товариства, члени: Ткаліч Кирило Демидович, Любарський Захарко Юхремович – перший секретар ВЛКСМ та Шуляк Іван Панькович секретарем товариства. Ці товариства заготовляли зернові продукти, закупляли молоко в селян, переганяли на сепараторі і відправляли всю продукцію до м. Умань. В другій половині 1929 року в нашому селі почалась колективізація, був організований перший колгосп "Перемога". В нього вступило спочатку 150 господарств, першим головою був Тацюк Іван Васильович, старшим бухгалтером - Артикула Роман Якович. Контора господарства розміщувалась в куркульській хаті Штогрина Сергія П. В 1930 році в селі організовано ще 3 колгоспи : "Незаможник" - голова Мельничук Дмитро Корнійович (Лисогора), "Ворошилова" - голова Перепелиця Гаврило Іванович, "Петровський" - голова Чеченко Кирило Маркович на Адаминці. Колгоспи "Незаможник" і "Ворошилов" існували недовго, обидва колгоспи об’єднались в один "Перемога", а колгосп "Петровський" існував самостійно. В 1950 році колгосп "Перемога" та "Петровського" об’єднались в один колгосп під назвою ім. Ворошилова, а потім перейменований в колгосп ім. Кутузова (голова правління Костенко В.А.).

З 03.11.1992 року колгосп ім. Кутузова був реорганізовано в КСП ім. Кутузова . З лютого 2000 року реформовано в ТОВ ім. Кутузова та ТОВ "Нива – Агро". Великий вклад в розвиток сільського господарства вніс голова колгоспу Костенко Василь Андрійович. З червня 2005 року по березень 2006 року на території села вела свою господарську діяльність ТОВ "Деметра плюс Соя". На даний час земельні ділянки (паї ) орендує ТОВ "Чорна Кам’янка", ТОВ «ДУКРА-агро», ФГ «Колос НПП», ФГ «Зозуля» та інші.

В 2005 році приємною подією для жителів села стала газифікація. На даний час газифіковано майже все село. На території сільської ради розміщені та працюють: загальноосвітня школа, дитячий навчальний заклад, сільський Будинок культури, лікарська амбулаторія, аптека, відділення зв’язку, відділення ощадбанку, АТС, приватні магазини, магазин РАйСТ, церква, Старобабанівська виправна колонія № 92, ВАТ "Старобабанський гранітний кар’єр".

МІСЦЕВЕ  САМОВРЯДУВАННЯ

Органом місцевого самоврядування є Старобабанівська сільська рада та її виконавчий комітет. На даний час сільським головою є Мельниченко Валентина Сергіївна. Секретарем сільської ради – Кожухівська Ірина Олександрівна. Головний бухгалтер – Штаферун Марія Іванівна. Спеціаліст з питань соціального захисту населення - Бондаренко Інна Петрівна. Касир-рахівник – Лікнарович Людмила Олександрівна. До 1982 року головою сільської ради працювала Сухомуд Меланія Макарівна. Довгий час з 1982 по 1991 рік головою сільської ради була Пастушенко Лідія Михайлівна. 1991-1993 рік – сільським головою був Просянок Павло Петрович. З 1993 по 2010 рік сільським головою був Руденко Володимир Іванович. З 2010 по 2015 роки дану посаду займала Музика Оксана Василівна. Понад 40 років працювала секретарем сільської ради Костенко Лідія Володимирівна. З 2002 по 2015 рік секретарем сільської ради була Костюк Тетяна Павлівна. Склад сільської ради 14 депутатів та 13 членів виконкому сільської ради. Працюють 4 постійні комісії сільської ради.

ШКОЛА

На початку ХІХ століття в селі не було школи. Попи своїх дітей навчали вдома, а селянські діти через відсутність вчителів та школи (приміщень) – не навчались. У другій половині ХІХ століття в селі відкрилась школа грамоти, яка розміщувалась в селянській хаті. Учителями були дяки. Навчання проводилось тільки на слов’янській мові. Такий порядок навчання існував до 1890 року. У 1900 році в селі збудували школу, в якій навчалось більше як 50 учнів. Школа збудована за рахунок громади. У 1914 році збудовано цегляну школу, в якій навчалось 4 комплекти. Школа вже працювала в двох приміщеннях, з кожним роком кількість учнів у школі збільшувалась, школа була початкова, а з 1928 року переведена на семирічне навчання. Школа працювала у дві зміни, тому що були паралельні класи. Учнів було більше 300. У 1936 році школу за наказом Наркомпроса було переведено на 10 – ти річне навчання. Навчання при окупації не проводилось. Після визволення села 8 березня 1944 року почалась відбудова шкільних приміщень і з 1 вересня розпочалось навчання. Старобабанівська десятирічна школа була єдиною на весь район. У 1946 році відбувся перший післявоєнний випуск 10 класу. Директорами були Жигаловський, Запорожець, Сорока, Шутько, П'ясецький, Хвостенко, Колісниченко, Приймачок, Бевз Микола Петрович, Домбровський Віктор Павлович. У 1968 році школа працює у двох приміщеннях в одну зміну, в цьому році навчається 317 учнів.

У далекому 1986 року на зміну тодішньому директору Носулькову Валентину Григоровичу прийшов Морозов Сергій Петрович. Разом з заступником директора з навчально-виховної роботи Кожухівською Людмилою Олексіївною вони працювали пліч-о-пліч більше 20 років. Сучасне приміщення школи побудоване у 1993 році, розрахована вона на 504 учні. Для потреб учнів діє 19 навчальних кабінети, велика спортивна зала, бібліотека, кабінет інформаційно-комунікаційних технологій із під’єднанням до мережі Інтернет, актова зала на 100 місць із необхідним звуковим та відео устаткуванням, комбінована майстерня, кімната школяра. У школі працює 2 музеї: «Каменярства і народних ремесел» та «Музей освіти села». Навчально-виховний процес здійснюють 22 педагогічних працівники, з них: 4 мають педагогічне звання «Старший учитель», 11 – вищу кваліфікаційну категорію. Учні школи беруть активну участь у різноманітних конкурсах, змаганнях, оглядах районного, обласного, державного значення, є призерами і переможцями у багатьох номінаціях. Згідно з рейтингом навчальних закладів Уманського району у 2009 році школа зайняла І місце. Приміщення школи газифіковане, діє система гарячого і холодного водопостачання. Стабільний режим роботи школи забезпечує обслуговуючий колектив у складі 14 осіб. Директор школи Фіголь Ольга Владиславівна, заступники директора: з навчально-виховної роботи – Гуменюк Леся Василівна, з виховної роботи – Музика Олена Андріївна.

ДИТЯЧИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ  ЗАКЛАД

Історія дошкільного виховання в с. Старі Бабани сягає в далеку давнину. У п’ятдесятих роках 20 століття дитячий садок знаходився в пристосованій хаті по вулиці Ватутіна, біля садиби Коломійця Василя. У 60-х роках дитячий садок знаходився по вулиці Л.Українки біля садиби Бесараба Іллі Севастяновича теж у пристосованому приміщенні. У 70-х роках дитячий садок було переведено в приміщення сьогоднішньої амбулаторії . Завідуючою була Шуляк Валентина Павлівна. Дитячий садок мав три групи: мішану, старшу і підготовчу. У 1975 році дитячий садок працював по вулиці Леніна в будинку, де проживає Синчук Т.М. Садок мав дві групи: мішану, підготовчу. У квітні 1984 року вступила в дію сучасна двоповерхова споруда. Засновником будівництва дитячого садка був колгосп ім. Кутузова (голова Костенко В.А.).

Нинішнє приміщення дитячого садочку побудовано в 1984 році, воно розраховане на 90 місць. В даний час в закладі 4 групи. Загальна чисельність дітей становить 60 дітей. Всього працівників 20 осіб. Приміщення газифіковано, проведено внутрібудинковий ремонт системи водопостачання, заміна віконних блоків. Завідуюча дитячим навчальним закладом з жовтня 1984 року Альошкіна Валентина Яківна. У дитячому садку педагогічний колектив організовує нетрадиційні свята та заходи. Свято Івана Купала проводиться в дитячому садку з 1999 року. Його метою стало ознайомлення дітей з українськими народними традиціями, а також покращення матеріальної бази закладу. Вихователь Перепелиця І.М. цікаво проводить роботу театрального гуртка. У дитячому садку добре розвинена робота з фізичного виховання.

ФІЗКУЛЬТУРА  ТА  СПОРТ

Розвитку фізкультури та спорту приділяється велика увага на селі. На території сільської ради є стадіон, який має футбольне поле та майданчики для гри у великий теніс, волейбол, баскетбол. У загальноосвітній школі є пришкільний стадіон, в приміщенні школи – спортивний зал в якому діють волейбольний та баскетбольний майданчики. Жителями села Старі Бабани створена футбольна команда, яка постійно бере участь у районних змаганнях. При сільському Будинку культури діють гуртки настільного тенісу та більярда.

ОХОРОНА   ЗДОРОВ'Я

В одному з мальовничих куточків нашого села – Бардині – розташована лікарня. У 1960 році колгосп побудував лікарню на 25 ліжок, в якій працювало 1 лікар, 2 фельдшери, 2 акушерки, 6 медсестер, 9 санітарів, 1 дезинфектор, 1 лаборант, 3 працівники аптеки, 2 прачки, 1 прибиральниця, 1 зубний лікар, 1 шофер. Головним лікарем працював Концеба Никифор Якович. З 1970 року очолював колектив Старобабанівської дільничної лікарні Кобеляк Анатолій Олексійович. В цей період було відкрите пологове відділення. В 1980 році був добудований корпус на 30 ліжок з них - 5 ліжок педіатричних. На чолі головного лікаря Гуцал Анатолія Івановича, який працював до 1983 року. З 1983 року колектив очолювала талановита, поважна людина – Гуцал Лідія Андріївна. У 2002 році було відкрито 6 ліжок денного стаціонару.

На сьогоднішній день медичну допомогу населенню села Старі Бабани надає амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Приміщення газифіковане, забезпечене проточною водою, швидкою медичною допомогою. Працює маніпуляційний та оглядовий кабінети, є палата денного стаціонару. У колективі працюють 8 медичних працівники і водій. Відкрито фізіотерапевтичний кабінет. Головний лікар – Танасійчук Михайло Іванович. У приміщенні лікарської амбулаторії розміщений аптечний пункт.

 

КУЛЬТУРА

В селі Старі Бабани сільської бібліотеки не було, колгоспники користувались книгами шкільної бібліотеки. В 1949 році колгосп закупив 37 книжок, книжковий фонд став значно зростати і вже у 1951 році в бібліотеці було 1111 книг, читачів було 87осіб, в цей час організовано приклубну бібліотеку. Приміщення для бібліотеки не було, часто доводилось бібліотеку перевозити з місця на місце. Тільки за шість років, з 1951 по 1957, бібліотеку перевозили 7 разів, була у приватній квартирі, в конторі колгоспу, в клубі, дитячому садочку та інших приміщеннях. Вже в 1960 році в бібліотеці книжковий фонд становив 7500 книг, а читачів 485 осіб, 8594 книговидача. На 7 листопада 1967 року бібліотеку було перевезено в новий красивий Будинок культури, для бібліотеки було виділено дві добротних світлих кімнати, де вона знаходиться по даний час.

В 1959 році розпочато будівництво, а в 1967 році здано в експлуатацію Будинок культури. Це типове двоповерхове приміщення з актовим залом на 450 місць. В Будинку культури проводяться різні культурні заходи, на високому рівні організовано дозвілля жителів села. Традиційними стали проведення свят: "Івана Купала", "День молоді", "День Перемоги", "Зустріч поколінь". Директор сільського Будинку культури – Музика Анатолій Петрович. Художній керівник – Роговенко Наталія Володимирівна. В Будинку культури діють 4 гуртки художньої самодіяльності: драматичний, вокальний, танцювальний, вокально-інструментальний, духовий. Приміщення закладу культури знаходиться на балансі сільської ради. Бібліотека с. Старі Бабани знаходиться в приміщенні сільського Будинку культури. Завідуюча бібліотекою – Маліновська Вікторія Миколаївна. Діяльність бібліотеки спрямована на роботу з різними категоріями користувачів, проводиться популяризація літератури з питань відродження української національної культури, підтримуються читацькі інтереси до історії України, народних звичаїв, формування правової культури, патріотизму, пропаганда здорового способу життя. Впроваджуються нові форми масової роботи. В бібліотеці оформлено постійно-діючі книжкові стенди: по краєзнавству: "Черкащина – колиска козацтва", з правової тематики для дітей: "Правила і закони в твоєму житті", виставка присвячена життю і творчості Т.Г.Шевченку: "Ми свято шануємо Тараса, людської душі Кобзаря»; по екології: "Природа – багатство нашої країни". На сьогоднішній день фонд бібліотеки становить 10058 примірників книг, читачів – 600 осіб, в т.ч. діти – 180. Фонд бібліотеки щорічно поповнюється новими надходженнями з Уманської РЦБС.